З Яною ми разом навчалися у старших класах, і тоді дружба була пряма велика-велика. Згодом, після того, як вступили до різних університетів, стали спілкуватися менше, але все одно зберегли стосунки.
Так ось, обговорюємо з нею як пройшло весілля, як її діти поставилися до нового обранця. У неї їх двоє по одному від кожного шлюбу: дочка тринадцяти років і син п’яти. І тут чую як вона каже:
— Мамо, зніми піну з бульйону, будь ласка!
Я зрадівши, що мама в неї в гостях, говорю:
– Олі великий привіт і теж вітання з новим зятем!
– Ні, – відповідає подруга, – це не тітка Оля. Це мама мого Вадика до нас приїхала.
Вадику, це відповідно новий чоловік. Побралися вони лише у вересні, а до цього був Олег, а найперший був Ілля. І ось у всіх у них є мами, які автоматично ставали і мами Яни. Цілий мамський гарем.
Коли Яна познайомилася з Іллею, нам було сімнадцять. Тижня через два наречений познайомив Яну з батьками і все, з першого дня вона почала кликати майбутню свекруху, а на той момент сторонню жінку, мамою чи мамочкою.
— Так, мамо, я після університету до Вас заїду на чай. Що-небудь потрібно купити? – Шепталася подруга по телефону з “новою мамою”.
– Яна, мамо в тебе одна! Ти цю тітку навіть не знаєш до пуття. Що за дурниця. Мені здається, ти цим ображаєш тітку Олю, – обурювалася я.
– Переживе твоя тітка Оля. Зате Іллюші подобається, і майбутня свекруха мліє. А щаслива свекруха – запорука довгого шлюбу, – розумувала подруга.
Час показав, що вона була не зовсім права, і довгий шлюб розпався менше, ніж за два роки. Ну, це гаразд, справа життєва, але ці нескінченні здобуття і втрати «нових мам» мене дуже дратують якщо чесно. Наприклад, з мамою Іллі всі контакти у Яни втрачені, і за більше, ніж десяток років, з моменту розлучення вони не перекинулися і словом.
Мені здається, що мама це та, яка якщо й не народила, то принаймні ночей не спала, переживала, плакала на лінійці у першому класі та на випускному у школі, пам’ятає твої хвороби краще, ніж медична карта та забуває образи, завдані тобою як глибокий пенсіонер-склеротик. А ще мама це “назавжди”. Не може мати перестати нею бути після розлучення, пологів і навіть смерті.
У мене спочатку були дуже непрості стосунки зі свекрухою, але навіть якби вони були ідеальними, я знаю точно, що ніколи не змогла б назвати якусь іншу жінку мамою. Я кличу її на ім’я і вважаю це оптимальним варіантом.
Я можу зрозуміти жінок, які називають свекрухами мамами, якщо вони в довгому шлюбі і у них гарні стосунки, коли жоден пуд солі з’їли разом. І знову ж таки зрозуміти можу, а сама назвати ні за що! Але ці вчора познайомилися, а сьогодні мама — виправдати ніяк не виходить. Я не я вже нічого не кажу, доросла жінка начебто, але сама з собою обурююся: ну як можна так знецінювати слово Мама!
А Ви як кличете своїх свекрух і тещ?
